«Тридцять адрес у Києві»: історик Олександр Кучерук презентував у Полтаві нові дослідження до 100-річчя пам’яті Петлюри

Прочитаєте за: 6 хв. Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google

У межах меморіальних заходів із нагоди 147-ї річниці від дня народження та 100-х роковин трагічної загибелі Симона Петлюри в Полтаві відбулася онлайн-презентація унікальних історичних видань, що висвітлюють топографію Києва в роки Української революції 1917-1921 років. Головним спікером зустрічі виступив відомий український історик, автор дослідження «Київські адреси Української революції 1917-1921», завідувач відділу Національного музею історії України та директор Бібліотеки імені Олега Ольжича Олександр Кучерук.

Під час прямого включення з Києва науковець розповів, що йому нарешті прийшла з друкарні нова книга, яка описує ключові місця перебування, проживання та діяльності Головного отамана військ УНР Симона Петлюри в столиці. У ній згадані 30 найважливіших адрес, хоча насправді місць, пов’язаних із видатним державним, військовим і громадським діячем, у місті значно більше.

Володимирська проти Хрещатика: де творилася історія

Олександр Кучерук поділився з учасниками заходу цікавими топографічними нюансами щодо Києва початку ХХ століття. Наприклад, якщо тогочасний Хрещатик був центром бізнесу, торгівлі, а також місцем розваг (на ньому розміщувалося 5 кінотеатрів, 4 фотоательє), то справжнім політичним й інтелектуальним серцем столиці стала вулиця Володимирська. Саме тут сконцентрувалися редакції українських газет, видавництва, друкарні, осередки громадських організацій, установи.

Історик виділив кілька найважливіших споруд українського державотворення на цій території.

  • Будинок Центральної Ради (колишній Педагогічний музей імені цесаревича Олексія): саме в цій будівлі розпочав роботу перший український парламент, ухвалювалися всі доленосні Універсали та Конституція УНР від 29 квітня 1918 року. До речі, за словами Олександра Кучерука, на відміну від більшовицької влади, українська влада сплачувала власникам гроші за оренду приміщень, які займала: «Більшовики просто сказали: «Нам треба! Ідіть собі геть!», а тут все-таки зберігалися порядок, культура, законослухняність». У цій будівлі відбувалися різні з’їзди, конференції, наради, багато чого започатковувалося – тут був центр життя. І люди визнали: «Центральна Рада – наша влада». І сюди писали листи – як із принциповими питаннями на кшталт як поділити землю, як створити армію, так і дріб’язковими, мовляв, чоловік пішов від мене, допоможіть повернути.

  • Будинок клубу «Родина» (біля метро «Золоті ворота»): місце, де в трьох орендованих квартирах збиралися перші ініціативні групи та ухвалювали початкові рішення про створення Центральної Ради. Саму інформацію про заснування Ради тогочасні газети, які були, як сказали б нині, досить мобільними, наприклад, «Киевская мысль», миттєво рознесли по всій Україні, спровокувавши шквал листів і телеграм зі словами підтримки. 

«Знаєте, коли наші в царські часи створили клуб, вони його назвали «РодИна», а ті читали як рОдіна й казали, що це добре. Отаким чином вдалося цей клуб легалізувати. Саме тут відбувалися оті перші зустрічі, наради. Старицька-Черняхівська розповіла, що була на якійсь нараді, і тут їй дзвонять: «Приходьте в клуб. Тут таке коїться, ви не повірите. Вона прибігає туди. Кажуть: «Царя нема». Це щось неймовірне було! Ніколай пішов, так би мовити, на пенсію, і почала формуватися Російська Республіка. Українці, відповідно, цим скористалися… Старші не старші, досвідченіші люди зібралися в окремій кімнаті. Їх було десь чоловік 20, максимум 30. І вони тоді обговорили, як буде. Вирішили, що треба створити якийсь комітет. А як же цей комітет назвати? Одні казали: «Рада», другі: «Давайте Центральна Рада», треті: «Просто Комітет». Вирішили, що сьогодні створимо, завтра збираємося й починаємо вже повноцінно функціонувати. Закінчилася ця нарада 4 березня за старим стилем», – розповів дослідник.

  • Пансіонат для дівчат (нині Президія НАН України): будівля, у якій знайшов свій перший прихисток Український військовий генеральний комітет, створений Першим військовим з’їздом. Тоді питання армії, як і землі, було одним із найважливіших.

«Ішла вже котрий рік війна. Всім вона вже отако [по горло – прим. автора] була. І сказати, що будемо зараз створювати свою окрему армію, ніхто б на це не повівся. Тоді було придумано: «Давайте ми будемо створювати народну армію. Нашу, українську, народну армію», – зазначив Олександр Кучерук.

  • Київський оперний театр: споруду використовували як залу для масових заходів, зокрема Трудового конгресу 1919 року, що затвердив історичний Акт Злуки УНР та ЗУНР, а перед тим Селянського з’їзду, на якому вирішувалося питання розподілу землі («Для українців земля – це святе»), обрання 100 представників від селянства до Центральної ради.

«Центральна Рада була досить хорошою демократичною установою. Там було партійне представництво, було територіальне представництво, було станове представництво. Там мало бути 100 чоловік, умовно, військових, 100 селян, 100 робітників. І третіна віддавалася національним меншинам. Українці самі були переслідуваною нацією в російській імперії, вони розуміли, як важко бути другосортним і третєсортним, тому вони поставилися до національних меншин із повагою, пошаною й так надавали їм можливість бути присутніми в парламенті», – зауважив історик.

Олександр Кучерук також згадав жовтий корпус університету, де розташувалося міністерство, у якому під керівництвом Івана Стешенка розгорталися процеси українізації освіти; маєток Терещенків, у якому функціонувало Міністерство міжнародних справ, як тоді називалося нинішнє МЗС, і, звичайно, Софіївський майдан, на якому відбувалося «все, що мало якийсь відгомін у суспільстві».

Харизма Петлюри

Окремо дослідник відзначив дивовижну особисту харизму Симона Петлюри. Спираючись на мемуарні описи сучасників, зокрема щодо його зовнішності, кольору очей, голосу (тенор) та звички часто знімати одну з рукавичок, які було модно носити на той час, Олександр Кучерук акцентував, що очільник УНР суттєво відрізнявся від ефектного й промовистого Володимира Винниченка. Отаман виглядав скромніше, але, коли він починав говорити, гамірний натовп замовкав і слухав кожне його слово.

«Проходить Селянський з’їзд. А там народ простий. Хтось щось сказав і: «Ах, ти такий-сякий…». І вже біжать у Центральну Раду: «Рятуйте! Бо повбивають! І хату спалять!». Прибігають Винниченко і Петлюра. І виходить Винниченко, а в нього голос був… Усі слухають, плещуть: «Слава! Слава Винниченку!». Така реакція. А потім виходить Петлюра. Ну, такий, малопомітний, сіруватий чоловік, нецікава зачістка. Починає говорити. Селяни замовкають.  І кажуть: «Ні! Робимо, як сказав Петлюра!». От щось у цьому чоловікові було, якась харизма. Щось у нього таке було, чого не міг і не терпів Винниченко при всій своїй позі, при всіх своїх можливостях сказати гарне й мудре слово. Слухали Петлюру», – розповів історик.

На завершення виступу Олександр Кучерук наголосив, що Полтава, де Симон Петлюра прожив майже половину свого життя (23 роки з 47-ми), гостро потребує власного комплексного путівника або каталогу, який би зафіксував усі місцеві петлюрівські адреси, за аналогією до вже виданих київських топографічних досліджень. І таке видання, до слова, вже є та було представлене під час комеморативних заходів, присвячених пам’яті Симона Петлюри. Але про нього – пізніше…

матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова

Читайте нас у Telegram

Приєднатися
Поділитись новиною:

Схожі новини: